Археологічний комплекс Вікторівка-І розташований на правому високому прірвистому корінному березі Березанського лиману в 1,5 км на північ від його гирла на території Березанської селищної ради Миколаївської області. На сьогодні пам’ятка майже повністю зруйнована обвалами берегової смуги та грабіжницькою діяльністю, збереглася площа близько 6000 м2.
Поселення Вікторівка І відкрито херсонським археологом В.І. Гошкевичем у 1913 р. В 1949 р. досліджувалося Одеською групою Очаково-Березанського загону Ольвійської археологічної експедиції ІА АН УРСР на чолі з М.Ф. Болтенко та Буго-Дніпровською експедицією Ленінградського відділення ІІМК АН СРСР під проводом С.І. Капошиної.
У 2012 р. роботи на пам’ятці відновлено Вікторівським загоном Миколаївської археологічної експедиції ІА НАН України (кер. Д.В. Бондаренко). За 2012-2020 рр. розкопано близько 1000 м2 площі пам’ятки, врятовано та вивчено більше 40 тис. артефактів, більше 800 найбільш визначних знахідок поповнили музейний фонд України, серед них є предмети унікальні в своєму роді.
Дослідженнями останніх років встановлено, що південна половина плато була зайнята житловою забудовою та господарськими спорудами. Північна частина була відведена під грандіозне за своїми масштабами та унікальне за своєю конструкцією святилище. Останнє складалося з зольників – величезних жертовників штучно виритих в глині котлованів для збирання ритуальної золи, отриманої внаслідок спалення жертвоприношень. На сьогодні повністю розкрито два таких котловани та почато розкопки великого зольного пагорбу. Окрім того, досліджено дві ями для спалення жертвоприношень. На святилищі зафіксовані, зокрема, і людські жертвоприношення з різного роду пораненнями та явними слідами розчленування – такий ритуал в даному контексті серед матеріалів Північного Причорномор’я зафіксовано вперше. Не знаходить собі аналогій і складна багаторівнева структура котлованів. Розкриті комплекси являли собою давньогрецьке прикордонне святилище Борисфену-Ольвійської держави, пов’язане з жертвоприношеннями Аполлону та Деметрі, культами вогню та домашнього вогнища. Прямих аналогій розкритим комплексам невідомо. Сакральний захист західного кордону Ольвії святилище забезпечувало з VI – по ІІІ ст. до н.е. – в часи найбільших військових загроз для Ольвії: походів перського царя Дарія І та фракійського намісника Олександра Македонського Зопіріона.
З 2013 р. на Вікторівці-І проходить щорічна Літня археологічна школа Миколаївського обласного Центру національно-патріотичного виховання, туризму та краєзнавства учнівської молоді для юних краєзнавців Миколаївщини та інших регіонів України. В рамках школи її вихованці беруть безпосередню участь в розкопках пам’ятки, отримують навички з фіксації археологічних об’єктів та камеральної обробки матеріалу, розширюють свій науковий кругозір. За підсумками своєї пошукової діяльності вихованці Літньої археологічної школи неодноразово ставали переможцями всеукраїнських краєзнавчих конкурсів.
Викторовка I
Археологічний комплекс Вікторівка-І розташований на правому високому прірвистому корінному березі Березанського лиману в 1,5 км на північ від його гирла на території Березанської селищної ради Миколаївської області. На сьогодні пам’ятка майже повністю зруйнована обвалами берегової смуги та грабіжницькою діяльністю, збереглася площа близько 6000 м2.
Поселення Вікторівка І відкрито херсонським археологом В.І. Гошкевичем у 1913 р. В 1949 р. досліджувалося Одеською групою Очаково-Березанського загону Ольвійської археологічної експедиції ІА АН УРСР на чолі з М.Ф. Болтенко та Буго-Дніпровською експедицією Ленінградського відділення ІІМК АН СРСР під проводом С.І. Капошиної.
У 2012 р. роботи на пам’ятці відновлено Вікторівським загоном Миколаївської археологічної експедиції ІА НАН України (кер. Д.В. Бондаренко). За 2012-2020 рр. розкопано близько 1000 м2 площі пам’ятки, врятовано та вивчено більше 40 тис. артефактів, більше 800 найбільш визначних знахідок поповнили музейний фонд України, серед них є предмети унікальні в своєму роді.
Дослідженнями останніх років встановлено, що південна половина плато була зайнята житловою забудовою та господарськими спорудами. Північна частина була відведена під грандіозне за своїми масштабами та унікальне за своєю конструкцією святилище. Останнє складалося з зольників – величезних жертовників штучно виритих в глині котлованів для збирання ритуальної золи, отриманої внаслідок спалення жертвоприношень. На сьогодні повністю розкрито два таких котловани та почато розкопки великого зольного пагорбу. Окрім того, досліджено дві ями для спалення жертвоприношень. На святилищі зафіксовані, зокрема, і людські жертвоприношення з різного роду пораненнями та явними слідами розчленування – такий ритуал в даному контексті серед матеріалів Північного Причорномор’я зафіксовано вперше. Не знаходить собі аналогій і складна багаторівнева структура котлованів. Розкриті комплекси являли собою давньогрецьке прикордонне святилище Борисфену-Ольвійської держави, пов’язане з жертвоприношеннями Аполлону та Деметрі, культами вогню та домашнього вогнища. Прямих аналогій розкритим комплексам невідомо. Сакральний захист західного кордону Ольвії святилище забезпечувало з VI – по ІІІ ст. до н.е. – в часи найбільших військових загроз для Ольвії: походів перського царя Дарія І та фракійського намісника Олександра Македонського Зопіріона.
З 2013 р. на Вікторівці-І проходить щорічна Літня археологічна школа Миколаївського обласного Центру національно-патріотичного виховання, туризму та краєзнавства учнівської молоді для юних краєзнавців Миколаївщини та інших регіонів України. В рамках школи її вихованці беруть безпосередню участь в розкопках пам’ятки, отримують навички з фіксації археологічних об’єктів та камеральної обробки матеріалу, розширюють свій науковий кругозір. За підсумками своєї пошукової діяльності вихованці Літньої археологічної школи неодноразово ставали переможцями всеукраїнських краєзнавчих конкурсів.